Жак-Ів Кусто народився 11 червня 1910 року в невеликому містечку Сент-Андре-де-Кюбзак, що знаходиться у відомому виноробному регіоні Бордо.

Його батько адвокат Даніель Кусто (23 жовтня 1878 – 1969) був другою дитиною з 4 дітей нотаріуса з Сент-Андре-де-Кюбзак, мав гарне виховання і освіту. Даніель вивчав право в Парижі, в свій час він став наймолодшим доктором права у Франції, працював в США.

Одружився на Елізабет Дюрантон (Duranthon; родилась 21 листопада 1878 року), дочці фармацевта з його рідного містечка.

8 березня 1906 року в них народився первісток П'єр-Антуан. Чотири роки по тому в будинку діда в Сент-Андре-де-Кюбзак народився Жак-Ів.

У 7 років йому поставили діагноз — хронічний ентерит, тому сімейний лікар не рекомендував хлопчику великі навантаження. Через хворобу Кусто став дуже худим.

Після Першої світової війни батько Жака — Даніель Кусто знайшов роботу в компанії американця Юджина Хіггінса.

По роботі Даніелю довелося багато роз'їжджати, його сини були школярами і більшу частину року проводили в школі-інтернаті.

Кусто рано навчився плавати і на все життя полюбив море. У 1930 році, після завершення підготовчих занять у паризькому коледжі Станіслава, Жак-Ів Кусто вступив до військово-морського училища в Бресті (Франція) й розподілився на навчальний корабель ВМФ «Жанна д'Арк» .

А невдовзі разом з одногрупниками він здійснив на цьому кораблі кругосвітнє плавання. Це був унікальний шанс познайомитися з таємницями моря та його глибинами. У майбутньому ця подія зіграє важливу роль у житті молодого офіцера.

У 1933 році Кусто отримав звання офіцера-стрільця. За розподілом потрапив на військово-морську базу в Шанхай, проте мріяв стати льотчиком морської авіації.

Кусто вирішив піти в Академію морської авіації, його вабило небо, але після автомобільної аварії на гірській дорозі від авіації довелося відмовитися. В результаті аварії в нього було зламано кілька ребер і пальці на лівій руці, пошкоджено легені й виник параліч правої руки. На цьому його льотна кар'єра закінчилась.

Жак-Ів довго не міг оговтатися від наслідків тієї трагічної випадковості. Саме в довгий період реабілітації він і винайшов свої окуляри для підводного плавання, якими користуються аквалангісти у всьому світі.

Щоб пройти курс реабілітації протягом вісьми місяців, Кусто у 1936 році пішов на службу інструктором на крейсер «Сюфрен», приписаний до порту Тулон.

У 1937 році Кусто знайомиться з морським офіцером Філіпом Тайє, безнадійно і щиро закоханим в море. Саме ця людина змогла привити Кусто пристрасть до занурення. З їх знайомства і починається підводна епопея Жака-Іва Кусто.

Тут, у Середземному морі, Кусто вперше спробував плисти під водою із захисними окулярами. Свої емоції та перші незабутні враження він описав у книзі «Світ мовчання» (видана у 1953 році й одразу ж стала бестселером).

У тому ж 1937 році Жак-Ів Кусто одружився на Сімоне Мельхіор, яка народила йому двох синів. Старший, Жан-Мішель народився 1938 році, а молодший, Філіп у 1940 році.

У вересні 1939 року Жак Ів Кусто був призначений каноніром на крейсер Duplelx, де він прослужив до червня 1940 року, дати перемир'я між Францією і Німеччиною. Що стосується Філіпа Тайє, то він служив на міноносці Valmy, в той час як Діді був погоничем мулів в Північному Провансі.

Після затоплення французького флоту в Тулоні в листопаді 1942 року Жак Ів Кусто і його друзі залишилися без своїх кораблів і практично без роботи.

Вони повернулися до своїх підводним захоплень і зайнялися монтажем епізодів, знятих раніше. Результатом цієї роботи став 18-хвилинний фільм «18 метрів під водою».

Вперше цей фільм був представлений публіці 10 квітня 1943 року в Парижі в Національному театрі Шайо, в рамках показу, організованого тодішніми французькими властями під контролем пропагандистського відомства окупаційної влади.

У 1942 році Жак Ів Кусто створив свою першу компанію з виробництва фільмів «Студія наукових фільмів Кусто», перед тим як організувати «Об'єднані акули», яка пізніше випустила значну частину знятих їм кінострічок. Можна з повною впевненістю сказати, що саме в цей час почалася «Одіссея» капітана Кусто.

Цікавість до морських глибин і бажання якомога ретельніше вивчити підводний світ надихнули Кусто на винахід підводних відеокамер і «підводного блюдця» — невеликого підводного човна, що відрізняється підвищеною маневреністю.

З початку 1950-х років Кусто вів океанографічні дослідження за допомогою судна «Каліпсо» яке було орендовано у Томаса Лоела Гіннесса за символічний один франк на рік й перероблено зі списаного мінного тральщика Британських Королівських ВМС.

На «Каліпсо» було обладнано мобільну лабораторію для проведення досліджень у відкритому океані і підводних зйомок. На цьому судні Кусто здійснив не одину кругосвітню подорож і зробив величезну кількість фото і відео репортажів.

Перше визнання прийшло до Кусто з виданням у 1953 році книги «В світі безмовності». Книга була написана у співавторстві з Фредеріком Дюма.

Світове визнання та слава обвалилась на Кусто у 1956 році після отримання премії «Оскар» в категорії «Кращий документальний фільм» і Золоту пальмову гілку на Каннському кінофестивалі за фільм, знятий за мотивами книги.

Після такого грандіозного успіху Кусто в 1956 році звільнився з Військово-Морських сил Франції в ранзі капітана і повністю присвятив себе океанографії. Він запросив на борт «Каліпсо» геологів, археологів, зоологів та інших спеціалістів і разом з ними здійснив численні підводні екскурсії у морях практично по всьому світу.

Йшли роки, для подальшої роботи Кусто необхідні були гроші, але наукові дослідження їх не приносили. Тому в 1966 році Кусто підписав контракт із американською кінокомпанією «Вольпер Продакшнз», що працювала для Національного географічного товариства й фактично давала йому карт-бланш на зйомки серії кінофільмів на будь-яку тему за його вибором.

Слід зазначити, що Кусто не був простим споглядальником, він і сам любив проводити сміливі експерименти. Зокрема, його дуже цікавило питання, чи може людина жити під водою. Цій темі присвячено два його фільми – «Світ без сонця» (1965) і «Світ Жака-Іва Кусто» (1966). Перший фільм оповідає про те, як люди тривалий час живуть на підводних станціях на морському дні. Другий – як члени команди на чолі з капітаном «Каліпсо», опустившись на глибину 300 футів, жили там 27 (!) днів. Не менш ризикованими були й інші експерименти, наприклад, присвячені вивченню поведінки акул – «Акули» (1968).