Міністерства культури України №510
«Традицію декоративного розпису села Самчики» внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
ХІХ – на початку ХХ століття в селі Самчики, на теренах південно-східної Волині, на межі з Поділлям. Ним оздоблювали оселі та предмети побуту, створюючи яскравий декоративний світ просто довкола себе.
Квіти, дерева, птахи та інші мотиви сприймалися як обереги оселі, своєрідні знаки добробуту, життя й гармонії.
У самчиківці немає «просто квітки». За кожним образом – пам’ять, символ і частинка народного світогляду.
Її композиції великі, насичені, площина активно заповнена орнаментом.
або витинанку, де немає поступових переходів кольору – натомість працюють чіткі кольорові площини й контрасти.
🌺 фантастичні квіти;
🌿 зубчасте листя;
🪶 мотив вигнутого пера;
🍒 ягоди й плоди;
🐦 птахи;
🌳 «дерево життя» та «райське дерево»;
*** зірочки, хрестики, крапки, «кучері» та інші
геометричні елементи.
Один із найвідоміших образів самчиківки – півень.
Яскравий, гордий, фантастично барвистий – він чудово відповідає характеру самого розпису.
Поруч із ним можна побачити голубів, лебедів, гусей, зозуль, соколів, сорок та інших птахів.
У композиціях з'являються також зайці, лисиці, коні, коти, собаки та білки.
Але художники не копіюють природу буквально.
Вони створюють власну – казкову Україну.
КОМПОЗИЦІЯ,
ЩО РОЗПОВІДАЄ ІСТОРІЮ
Наче дерево має коріння в минулому, стовбур – у сьогоденні,
а квіти й плоди – у майбутньому.
Саме тому самчиківський розпис так добре говорить із сучасним глядачем:
його символи зрозумілі навіть без спеціальних пояснень.
Так гарно, з такою любов’ю і натхненням виписано на них квіти, хмелики та птахи.
Самчиківка не прагне бути стриманою.
Навпаки – вона грає на контрастах.
Особливу роль відіграє чорний: він може розділяти сусідні кольори, підкреслювати контури й посилювати декоративність композиції. Білий також важливий як нейтральний фон та елемент контрасту.
Самчиківка – це мистецтво кольору, який не шепоче, а говорить.
Загострені форми квітів, листя та інших деталей створюють характерний ефект, через який цей стиль іноді називають «колючим».
Це дуже влучне визначення. Погляньте на листя, пелюстки, вигнуті лінії – вони ніби перебувають у постійному русі.
Самчиківка не статична. Вона росте, розквітає, розгортається на очах.
ЯКЕ ЛЕДЬ НЕ ЗНИКЛО
Після Другої світової війни традиція настінного розпису почала занепадати й була майже втрачена. Проте у другій половині ХХ століття місцеві художники-ентузіасти почали шукати її сліди, відновлювати мотиви та переносити їх на папір і декоративні предмети.
У 1964 році він разом з однодумцями заснував народну студію «Факел», яка згодом отримала назву «Просвіт». До відродження самчиківки долучилися Геннадій Раковський, Володимир Поліщук, Михайло Юзвук, Михайло Панчук, Борис Шнайдер та інші митці.
Так традиція отримала друге життя.
ТРАДИЦІЇ ЗАЛИШАЮТЬСЯ
а самчиківські орнаменти можна побачити далеко за межами рідного села. Традиція змінюється – але її характер залишається впізнаваним.
ЩО СТАЄ ПОЛОТНОМ
Так народне мистецтво перестає бути лише сторінкою в підручнику.
Воно виходить на вулицю.
І стає частиною щоденного життя.
Ми живемо в епоху, коли дизайн стає глобальним, а візуальні образи дедалі частіше повторюються.
Самчиківка – інша.
Її неможливо переплутати з мінімалізмом, скандинавським дизайном чи будь-яким іншим стилем.
Це український спосіб говорити про красу.
І кожна нова квітка, кожен птах, кожне «дерево життя» стають ще одним рядком у великій історії української культури.
Самчиківка – це не просто розпис.
Це барвистий код місця.
Пам'ять, яку можна побачити.
Традиція, яку можна продовжити.
І Україна, яка говорить із нами мовою кольору.
