грузинсько-французький кінорежисер, сценарист, актор, оператор,
монтажер, продюсер.
Батько був офіцером царської армії, після приходу до Грузії більшовиків служив інженером-залізничником.
Протягом років репресій п'ять разів заарештовувався. Провів близько 30 років у таборах та засланнях. Повернувся додому в 1957. Отара виховували жінки — мати, бабуся, тітка. Мати закінчила Інститут шляхетних дівчат.
... мені пощастило застати покоління минулого століття,
увібрати старовинні традиції...
В юності Отар займався графікою та живописом. Закінчив диригентсько-хорове відділення музичного училища та курси композиції при консерваторії у Тбілісі.
Потім вступив на механіко-математичний факультет МДУ, на якому провчився три курси. 1961 року закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії. Перші півтора роки його майстром був Олександр Довженко.
Почав працювати у кіно наприкінці 1950-х.
Вже перший його повнометражний фільм
"Листопад" (1966) був відзначений у Каннах
призом ФІПРЕССІ та отримав нагороду
Жоржа Садуля за найкращий дебют.
Заслужений митець Грузинської РСР (1979)
Народний артист Грузії (1984)
У 1971році на екрани вийшов фільм
"Жив співучий дрізд", а в 1976 режисер поставив "Пастораль", який отримав приз ФІПРЕССІ на Берлінському фестивалі.
Метою нагороди є розвиток кіномистецтва та заохочування нового й молодого кіно.
"Фаворити Місяця", нагороджений на Венеціанському кінофестивалі Спеціальним призом журі. Цією ж премією були відзначені ще два фільми Іоселіані —
"І стало світло" (1989) і "Розбійники. Глава 7" (1996).
В цей період побачили світ роботи
"Полювання на метеликів" (1992) та документальний фільм "Грузія одна" (1994). Автор став лауреатом численних кінофестивалів і отримав "Срібного ведмедя" на Берлінському кінофестивалі за кращу режисуру.
У 1999 році на екрани вийшов новий фільм Отара Іоселіані, у якому він зіграв одну з головних ролей, — "Прощавай, рідний дім".
("In vino veritas")
2009 року у Тбілісі розпочалися зйомки нового фільму грузинсько-французького режисера «Шантрапа», де одну з ролей зіграв Богдан Ступка.
Фільм кіномайстра можна назвати відносно автобіографічним, оскільки головним героєм є молодий режисер, який намагається знайти себе у професії в умовах спочатку ідеологічної, а згодом і комерційної цензури.
...КІНО ЯК ВИЩА МАТЕМАТИКА ДОЛІ...
Біографію режисера ділять на три етапи: грузинський (кінокласика з елементами модернізму, властивого 1960-м рокам),
ранній французький ("посткласичний та постмодерністський") і той, що склався в 1990-х, де історичні сюжети та політика змішані
"у легкому сюрреалістичному коктейлі".
РЕЖИСЕР
Отар Давидович залишив по собі спадщину
з понад 20 фільмів
- Акварель (1958)
- Саповнела (1959)
- Квітень (груз. აპრილი, 1961)
- Чавун (1964)
- Листопад (1966)
- Старовинна грузинська пісня (фр. Dzveli qartuli simgera, 1969)
- Жив співучий дрізд (1970)
- Пастораль (1975)
- Еускади, літо 1982 (фр. Euzkadi été 1982, 1983)
- Сім п'єс для чорно-білого кіно (фр. Sept pièces pour cinéma noir et blanc, 1983)
- Фаворити Місяця (1984)
- Маленький монастир у Тоскані (фр. Un petit monastère en Toscane, 1988)
- І стало світло (фр. Et la lumière fut, 1989)
- Полювання на метеликів (фр. La Chasse aux papillons, 1992)
- Грузія одна (фр. Seule, Georgie, 1994)
- Розбійники. Глава 7 (1996)
- Прощавай, рідний дім (фр. Adieu, plancher des vaches!, 1999)
- Ранок понеділка (фр. Lundi matin, 2002)
- Сади восени (2006)
- Шантрапа (фр. Chantrapas, 2010)
- Зимова пісня (фр. Chant d'hiver, 2015)
- Історія однієї дівчинки (1960)
- Мій блондине, чуєш ти в місті? (фр. Ma blonde, entends-tu dans la ville?, 1980) — синдикаліст
- Сім п'єс для чорно-білого кіно (фр. Sept pièces pour cinéma noir et blanc, 1983)
- Він син Гасконі (фр. Le Fils de Gascogne, 1995) — грає самого себе
- Прощавай, рідний дім (фр. Adieu, plancher des vaches!, 1999) — батько
- Ранок понеділка (фр. Lundi matin, 2002) — Ензо ді Мартіно
- Інше око (фр. L' Oeil de l'autre, 2005) — фотограф
- Сади восени (2006) — Арнольд
- Саповнела (1959)
- Квітень (груз. აპრილი, 1961)
- Чавун (1964)
- Старовинна грузинська пісня (фр. Dzveli qartuli simgera, 1969)
- Жив співучий дрізд (1970)
- Пастораль (1975)
- Еускади, літо 1982 (фр. Euzkadi été 1982, 1983)
- Фаворити Місяця (1984)
- Маленький монастир у Тоскані (фр. Un petit monastère en Toscane, 1988)
- І стало світло (фр. Et la lumière fut, 1989)
- Полювання на метеликів (фр. La Chasse aux papillons, 1992)
- Грузія одна (фр. Seule, Georgie, 1994)
- Розбійники. Глава 7 (1996)
- Прощавай, рідний дім (фр. Adieu, plancher des vaches!, 1999)
- Ранок понеділка (фр. Lundi matin, 2002)
- Сади восени (2006)
- Шантрапа (фр. Chantrapas, 2010)
...Всі мої фільми у мене улюблені, тому що кожен залежить не лише від ступеня обдарованості його творця, а й як веління згори. Твоя справа працювати, а що з цього буде —
не твоя справа. Ну і потім, я ніколи не передивлявся цих фільмів...
Отар Іоселіані позує під час фотосесії свого фільму "Chant d'hiver" на 68-му міжнародному кінофестивалі у Локарно, Швейцарія,
09 серпня 2015 року.
Кіно майстра завжди було різким в оцінках життя і проявів підлості в ньому. Але виключно ніжним по відношенню до людей. Його захоплювали герої, звуки, запахи, світ, його становище, якість. Саме в цьому полягає особливість кінотворчості видатного митця.
