МАРТІРОС САР'ЯН - СВІТЛО, КОЛІР, МРІЯ
Майстру було відмірено довгий вік; за 92 роки перед його очима пройшли багато хвилюючих історичних подій – війни, революції, народження нової країни, перший політ людини в космос.
Він створив герб Радянської Вірменії, організував Музей археології, Музей образотворчого мистецтва, Музей історії та етнографії,
Комітет з охорони пам'яток старовини.
Акварельна серія є важливим етапом у пошуках нової пластичної мови, нових засобів виразності.
З 1903 по 1907 рік, на початку творчого шляху, Сар'ян багато працює аквареллю;
результатом його символістських пошуків стає цикл "Казки та сни".
Чарівні пейзажі з розмитим, абстрактним фоном, населені прозорими,
напівтілесними персонажами, напрочуд ніжні та пластичні:
"Кохання" (1906), "Поет (На схилах Арагаца)" (1906), "Озеро фей" (1906).
Осягаючи Схід, художник вбирав нові барви світу.
Восени 1911 року на виставці в Римі роботи єгипетського циклу мали великий успіх у публіки та критиків; серед них картини "Єгипетські маски", "Жінка, що йде", "Нічний пейзаж. Єгипет". Сар'ян, як і раніше, працює темперою по картону; зростає його майстерність передачі глибини картини тінями та контрастами.
Ідея вічності і безсмертя духу, втілена в єгипетському мистецтві,
була співзвучна світогляду Сар'яна, який глибоко вірив у те, що людина не вмирає, бо вона сама природа. Маски, привезені художником з Єгипту,
стали у його творчості символом вічного буття духа.
Приблизно в цей же час він знайомиться з роботами французьких фовістів
та імпресіоністів, високо оцінюючи їхні заслуги у нових принципах
живописної техніки. Сар'ян багато подорожує країнами Сходу,
пише картини "Біля криниці. Спекотний день", "Біля моря. Сфінкс".
Популярність художника зростає. Його картини "Гліцинії" та "Фруктова лавочка" було придбано для Третьяковської галереї. Пізніше для колекції придбано ще одну картину – "Вулиця. Опівдні. Константинополь".
Картина Мартіроса Сар'яна “Гірський пейзаж із верблюдами” майстерно зображує велично-монументальну пластику гір, їх плавні силуети займають майже все полотно. Гори на полотні Сар'яна ніби зафіксовані в ту годину,
коли літнє сонце м'яко лягає на їх схилі, ніби обволікає розплавленим золотом. На передньому плані зображені верблюди.
Сар'ян тяжко переживав необґрунтовані нападки критики. Його звинувачували у формалізмі, у тому, що він продовжує традиції французького буржуазного живопису — імпресіонізму, постімпресіонізму. А найголовніше — його звинувачували у безідейності. У пориві болю та розчарування він розрізав одне зі своїх найкращих полотен «Великий східний натюрморт» на частини. На щастя, картина була врятована молодими колегами. Її відновили, але рубці на ній помітні й досі.
...чудово яскрава, радісна кольорова палітра,
що дозволяє відобразити природу та її чудовий
прояв - квіти - у всьому буянні фарб...
У 1924 році Сарьян брав участь в "Biennale di Venezia". "Я хотів неодмінно побувати в столиці художників – Парижі", – зізнавався Сарьян.
Приїхавши до столиці Франції в 1926 році,
Сарьян двічі експонував свої роботи.
— людина не вмирає, бо вона частина природи,
а природа безсмертна;
— життя – це колір;
— мистецтво мусить робити людину щасливою;
— національне неможливо намалювати – воно
має жити всередині художника.
Сприйняття художником життя рідної природи стає більш глибоким, особистісним, різноманітним у своїх проявах, що завжди органічно виражає єдність людини з природою ("Вірменія").
Мартірос Сар'ян – один із великих художників ХХ століття, видатний майстер кольору.
Майстер працював до кінця свого великого життя. 80 років активної творчості – небагатьом дісталася така доля. Завершуючи свій творчий і життєвий шлях, Сар'ян повернувся до гармоній і пластики своїх перших робіт циклу "Казки та сни", залишаючи нащадкам свою безумовну та зворушливу любов до Вірменії, її природи та людей.
Вікову історію рідної землі художник зіставляє з трьома іпостасями свого життя, що читаються як онук, батько, дід.
За своє життя Сар'ян створив близько чотирьох тисяч творів: пейзажі, портрети, натюрморти були його улюбленими жанрами. Художник багато працював із формою; він не любив деталі, залишаючи глядачеві можливість доповнювати картину власним баченням, власним життєвим досвідом.